Photo •
Audio •
Video •
Sermons •
Church Newspaper •
Олександр Слободянюк

Мене звати Слободянюк Олександр. Я був третьою дитиною у звичайній радянській сім’ї і ніколи не знав про Бога. Мій тато працював шахтарем, мама - в лісопромисловій сфері. В нашій сім’ї, як і в інших, були проблеми: батько часто випивав, сварився з мамою, зі мною, з моїми братом і сестрою.

Я виріс у дворі поруч із друзями. Мама була постійно на роботі, і часу на виховання трьох дітей у неї не вистачало. Мене виховувала вулиця. На прикладі вулиці я навчився, як потрібно виживати. Для мене з дитинства був взірцем мій брат, навіть тоді, коли він почав вживати наркотики. Я вважав себе людиною, яка мала силу волі, адже я займався спортом: захотів - пішов на дискотеку, захотів – покурив, не захотів – не зробив те чи інше. І я часто дорікав цим своєму брату, мовляв, у нього немає сили волі, він слабак і тому в нього ці жахливі «ломки», а ще дорікав тим, що він є душевно хворою людиною. У відповідь я чув, що я нічого не розумію, що наркотик сильніший за будь-яку силу волі.

Одного разу, під час відпочинку з друзями на озері Світязь, у нас закінчилося спиртне. Мені запропонували вколотися. Я спробував заради цікавості, щоб довести брату, що нічого доброго у цьому немає і в будь-який час можна зупинитися. Але мені сподобалося...

Коловся я разом з братом. Спочатку намагався приховати це від рідних, але потім все відкрилося і закінчилося сваркою. Батьки не могли нас зупинити. Коли мама дізналася, що брат систематично вживає наркотики, вона почала возити його у лікарні, купувати різноманітні таблетки. Згодом так само лікувала й мене. На деякий час я зупинявся, але наркотик був сильніший за мене.

Коли я перебував на лікуванні у наркодиспансері, часто зустрічався з віруючими людьми, вони розповідали про Христа, про спасіння. Я бачив радість у їхніх очах, думав, що це особливі люди, яким відкривається Бог. На той час мені здавалося, що мені Бог так ніколи не відкриється. Протягом багатьох років Господь посилав до мене людей та промовляв через них. Тепер я розумію, що ще тоді Бог почав працювати у моєму житті.

Вперше я потрапив у в’язницю терміном на один рік за зберігання маку. На той час мій брат також знаходився в ув’язненні. Там я багато чув про Бога і, звичайно, наркотики не вживав. Але коли нас з братом звільнили, ми почали знову займатися тим самим, вживаючи наркотики, спочатку періодично, потім систематично. Згодом я дізнався, що моя сестра також стала наркозалежною. Через деякий час помер мій батько. Така подія змусила мене задуматися над тим, що я не знаю, коли можу померти і скільки часу мені ще залишилося жити.

Коли мене засудили вдруге, терміном на 5 років, я знову почав розмірковувати про те, як мені жити далі. Саме у в’язниці Бог послав людину, яка мені дуже багато свідчила. Це був чоловік, якому дали термін 15 років позбавлення волі. На третьому році відбуття покарання він покаявся і почав жити згідно Божих заповідей та читати Біблію. У в’язниці він утворив церкву. Проте, незважаючи на все, що він мені розповідав про Божу любов та прощення, я продовжував жити за законами в’язниці. Я гадав, що почну змінювати життя, коли вийду на волю.

За декілька місяців до звільнення я отримав телеграму з дому, що від наркотиків померла моя сестра. Вдома я дізнався, що перед смертю вона читала Біблію і попросила прощення у рідних за все, що чинила, а потім звернулася до Бога з молитвою покаяння. Мене це надзвичайно вразило!

Згодом від наркотиків помер мій брат. Після його похорону я по-особливому почав роздумувати про Бога та про Його роль у моєму житті. До мене почали приходити брати з церкви, свідчили про Христа. Я вирішив піти на реабілітацію у християнський центр. Посіяне у наркодиспансері Слово лишилося в моїй пам’яті, тому я знав, що на центр іду не просто для того, щоб отримати звільнення від наркотиків, а щоб отримати спасіння. Через кілька днів я покаявся. Я почав читати Слово Боже та зіставляти його зі своїм життям. І моє мислення почало змінюватися. Я став жити не для себе, а для Бога.

Після закінчення реабілітації я прийняв рішення залишитися у Луцьку. Згодом охрестився і почав допомагати у служінні неповносправним людям.

Я молився, щоб Бог направив мене туди, де хоче мене бачити. І Господь мені показав, що моя місія - служіння людям, які перебувають у місцях позбавлення волі. А саме - допомагати їм вийти з темряви, в якій колись жив і я. Зараз я служу ув’язненим: з братами та сестрами ми відвідуємо жінок у колонії.

Я вірю, що Бог врятував мене для того, щоб прославитися через наше служіння і використати для спасіння інших!


 

Fimiam Baptist Church © 2012
Contact Information