<<< Усі новини за 2009 рік

29 червня - 3 липня
Табір для неповносправних дітей "Колір життя"


З 29 червня по 3 липня на території християнського табору “Берізка”, що у Ківерцівському р-ні в с.Сокиричі (30 км від Луцька) відбувся християнський табір „Колір життя” для неповносправних дітей. Це була прекрасна нагода для дітей з особливими потребами та їхніх батьків добре відпочити та знайти спокій і зцілення через Божу любов. Серед 145 відпочиваючих та обслуговуючого персоналу було 37 неповносправних дітей, які приїхали зі своїми батьками, з яких 11 сімей вперше мали нагоду перебувати у християнському таборі.

   
Працівники з України, Канади та Сполучених Штатів Америки щиро працювали разом як одне тіло Христа: викладали біблійні уроки, проводили спортивні ігри та розважальні конкурси, разом роздумували над тематикою кожного дня біля вогнища та служили багатьма іншими способами для неповносправних дітей і їхніх батьків. Сім’ї відпочиваючих приїздили з Волинської, Львівської, Рівненської та Черкаської областей, деякі долали відстань 6-тигодинної подорожі потягом, щоб уперше побувати у християнському таборі.

   
Діти з нетерпінням очікували табір цілий рік, відзначаючи дні у календарі. На початку табору батьки були дещо стримані, а діти „приклеєні” до мам. Та під час табору мами почали відпускати дітей для участі в іграх та конкурсах, а ті, в свою чергу, ставали більш незалежними, експериментуючи щось нове. Вони дивували рідних, коли по-новому сприймали речі, аналізували події та відкривали нові уподобання і смаки.

   
Найбільше запам’яталися речі, які неповносправні діти спробували вперше. Наприклад, 20-ти річна Марійка вперше спробувала кататися на гойдалці. Інші дітки, які зазвичай були прикуті до інвалідного візка, їздили верхи на конях та веселилися на каруселях. Сльози радості та посмішки з’явилися на обличчях у багатьох, коли Юлечці подарували нові милиці, які дали їй більшу мобільність пересування. Діма, який має труднощі у вимові, вперше грав на гітарі та розбірливо заспівав гімн табору.

   
У таборі багато дітей вперше могли заводити нові знайомства, підбадьорювати один одного, разом змагатися у одній команді або ж просто бути самими собою без почуття страху, осуду чи відкинутості. Приємно було спостерігати, як дві дівчинки з тяжким ураженням спинного мозку намагалися пожати руку одна одній на знак успішного завершення спортивного конкурсу або ж коли Ілонка, дівчина вагою понад 100 кілограмів і з пухлиною головного мозку, більше 2 годин безперервно грала у м’яч з Катрусею, у якої синдром Дауна.

   
Та не лише неповносправні діти отримали нові враження, також їхнім батькам і родичам було надано багато можливостей для відпочинку та особистого росту. Через постійну турботу та любов, виявлену працівниками табору до дітей, батьки могли вільно брати участь у різних заходах, організованих спеціально для тих, хто увесь свій час проводить з неповносправними дітьми.

   
Для батьків та матерів проводилися групи підтримки, де вони вільно ділилися своїми переживаннями та болями і підбадьорювали один одного у нелегкій праці. Адже, хто, як не батьки, зацікавлені у вирішенні дитячих щоденних турбот та переживань? Зазвичай, вони залишені віч-на-віч з бідою. Лідери табору ділилися біблійною мудрістю, надією і миром, які може дати лише Бог.

   
Професор Каліфорнійського Баптистського Університету, Джеф Макнеєр, проводив лекції для батьків з питань догляду за дітьми з особливими потребами. Він зруйнував поширений міф про те, що неповносправність є прямим результатом батьківського гріха, що зняло тягар провини та самозвинувачень з батьківських плечей, який вони носили від моменту народження дитини, вказавши на шлях прощення та примирення з Богом як єдину дорогу, щоб знайти спасіння та прощення у Христі.

   
Були також особисті зустрічі з батьками, де, використовуючи індивідуальний підхід до кожної дитини, розглядалися питання виховання, поведінки, освіти та загального розвитку конкретної неповносправної дитини на основі сучасної методології та досліджень у галузі освіти людей з особливими потребами, які застосовуються та практикуються у США. Можна з певністю сказати, що батьки отримали стільки ж знань, радості, відпочинку, як і їхні діти!

   
На кінець табору багато похмурих очей були змінені посмішкам, холодні серця розтанули, а життя набрало кольору! Незважаючи на радість та посмішки, які дарували клоуни, теплоту працівників та смакоту кухні, сльози прощання котилися по щоках, коли прибули автобуси, щоб розвозити дітей по домівках.

   
На прощання обмінювалися адресами, фотографувалися, дарували міцні обійми, після чого почався новий відлік часу до наступного табору. Слава Богу! Лише одна посмішка неповносправної дитини була варта такої праці! Невимовна радість наповняла серце кожного, хто був безмірно благословенний під час табору!

   
Відгуки про перебування у таборі:
“Ми з сином вперше за 7 років його життя побували в християнському таборі „Колір життя”. Все життя проходило у лікарнях та санаторіях. Цей табір став єдиним місцем, де ми почувалися рівними… вперше ми не відчували жалю, а просто любов та турботу. Нас справді любить Бог, і ми потрібні в цьому світі. Стільки уваги до усіх нас, стільки розуміння, стільки Ваших зусиль – ми з Ромою дуже Вам вдячні. Ви назавжди залишитеся в наших серцях. Дуже дякуємо Вам і Богу, що запросили нас” – пані Дмитрук (мама відпочиваючого сина).

“Такий табір – це місце, де Бог змінює серце” – Олена Писарська (працівник табору/перекладач з церкви «Фіміам»).

   

“Ми були глибоко вражені теплотою та турботливим батьківським ставленням до наших дітей…” – Леся Попів (мама відпочиваючої доньки).

“Час, коли Бог використовував мене у житті інших людей, – це найпрекрасніше переживання, яке я коли-небудь відчувала” – Лорен Такер (працівник табору з Каліфорнійського Баптистського Університету, США).


Прес-служба церкви «Фіміам»
Олена Писарська
(0332) 76-72-34
http://fimiam.lutsk.ua/


Євангельська церква «Фіміам» © 2017
Контактна інформація