<<< Усі новини за 2009 рік

26 грудня
Вони вимолили свою спільну долю

Катерина Зубчук, журналістка газети "Волинь", написала про шлях до Бога членів нашої церкви Анатолія Тригуба та Ольги Сікорської. Повністю статтю прочитати можна нижче, на сайті газети Волинь, або ж у друкованому випуску газети "Волинь" від 26.12.09.


Анатолій і Ольга Тригуби з Ківерців, лише прийшовши до Бога, позбулись залежності від алкоголю та наркотиків. А ще вони знайшли одне одного...
Катерина ЗУБЧУК

МАТЕРИНСЬКА ЗРАДА

У кожного з них раніш було своє життя. Ольга дуже рано (в шістнадцять літ!) вийшла заміж. У неї народився син Ярослав, згодом донька Марійка. Чоловік їздив на заробітки, забезпечував сім'ю. Одне слово, все було благополучно. Але скоро від цього благополуччя залишився спомин.

Якось чоловік Ольги поїхав, як це було зазвичай, на заробітки. Вона залишилась з дітьми сама. Тоді й спробувала наркотик. І її «затягло».

- Хтось пробує наркотик заради цікавості, - говорить Ольга, - хтось за компанію «підсідає на голку». А в мене молодша сестра була вже наркоманка. Тобто, все - поряд. І не було відчуття межі, яку страшно переступити. Я дивилась, як сестра кайфує, і собі почала колотись. Три з половиною роки вживала наркотики. Стаж ніби й не такий великий. Але я стала наркозалежною, і за цей час все, що можна втратити у своєму житті, втратила.

Дітей в Ольги забрали. Це зараз вона розуміє, що, промінявши дітей на наркотик, підло зрадила їх, прирікши на життя в сиротинці. А тоді... Тоді навіть на суд Ольга не прийшла, бо того дня не мала дози наркотику і валялась у постелі в муках ломки.

Десь на третьому році свого «наркоманства» Ольга потрапила у реанімаційне відділення із зараженням крові - звичне явище для наркоманів, адже вони колються в антисанітарних умовах.

- Я вже вмирала, - каже Ольга. - Мене хотіли виписувати додому, як безнадійну. Мовляв, для чого даремна трата грошей. Але через два тижні я піднялась на ноги. Самі лікарі дивувались з того, що сталось. А я розуміла, що це Бог мене підняв, дав шанс на життя. Але внутрішнього каяття тоді ще не було. Ще не приходила думка, що це ж мені Бог дарував життя, і треба щось змінювати і викарабкуватися з прірви. Бо тоді я була ще залежною від наркотику. І якщо і з'являлось бажання щось змінити, то не було сил. Я далі кололась.

Каяття прийшло в 2005 році. Сестра Ольги проходила курс реабілітації в реабілітаційному центрі, який заснований благодійним фондом «Преображення» при церкві євангельських християн-баптистів «Фіміам» в Луцьку. Ольга приїжджала до неї, бачила, як та змінилась, і зрозуміла, що лише один Бог може спасти душу. І вона теж попросилась в цей реабілітаційний центр.

КОЛИ В ТРИДЦЯТЬ ЛІТ НЕ ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ

Пропащим був і Анатолій. Родом з Прилук Чернігівської області, він теж мав сім'ю (правда, в першому шлюбі не було дітей). Мав роботу - працював бензопильником. А ще грав на бас-гітарі.

- Музика - то моє життя, - каже молодий чоловік. - Точніш - стиль мого життя. Я віддавав музиці все. І самого себе. А рок-музиканти зазвичай живуть з наркотиками, горілкою... В тридцять я був повністю залежним від горілки. Власне, горілка мене вже вбивала, руйнувала моє життя. Я розлучився. З квартири все продав. Навіть газову колонку вирвав, щоб на виручені гроші похмелитися. Якось у хвилини прозріння закодувався і вирішив почати життя заново. Півтора місяця протримався. Цього часу вистачило, щоб продати (не пропити!) квартиру, оформити всі документи і купити хату в селі. Завів там невеличке господарство. Одне слово, хотів заховатись від спокуси, але на новому місці спокуси виявилось не менше.

Анатолій прийняв віру євангельських християн-баптистів, пройшов таїнство хрещення. Життя ніби налагоджувалось. Та все ж молодий чоловік зірвався - поїхав на заробітки і там запив. В село повернувся вже в своєму звичному стані. В тридцять років, як сам тепер каже, йому не хотілось жити: напивався і думав, щоб заснути й не прокинутись. Віруючі, троє їх було у селі, молились за нього. Пастор Олександр Овсієнко дізнався про реабілітаційний центр у Луцьку і порадив йому поїхати сюди.

ВІД ПАДІННЯ У ПРІРВУ - ДО ДУХОВНОГО ЗЛЕТУ

Анатолій і Ольга зустрілись у церкві «Фіміам». У жінки вже закінчувався курс реабілітації, а молодий чоловік тільки-но приїхав сюди. Приїхала, як каже Ольга, нова людина, яка завжди привертає до себе увагу. Побачились, познайомились (перший чоловік Ольги, до речі, не повернувся із заробітків, а згодом вона дізналась, що він помер).

- Після реабілітаційного курсу, - розповідає молода жінка, - ми з сестрою наймали в Луцьку квартиру. Бо хата наша в Ківерцях була розвалюхою. Там не було ні світла, ні газу, ні води: все, що можна, ми з сестрою винесли і вивезли з хати, коли жили одною думкою - як роздобути наркотик. В цей час я вже відвідувала свого сина Ярослава, який був у експериментальній християнській школі в Ківерцях, з дочкою Марійкою бачилась в дитячому будинку. Коли я жила на найманій квартирі, то розуміла, що дітей не верну собі поки не доведу, що заслужила на це.

Якось пастор спитав: «Олю, як твоє питання просувається?», маючи на увазі впорядкування житла в Ківерцях. «Ну як просувається? Я ж тут, а в Ківерцях мало буваю, - на городі попораюсь і вертаюсь. Може, колись і зрушить з місця». Тоді пастор сказав: «Тобі хазяїна треба». І Ольга почала молитись за те, аби Бог дав їй пару.

І молилась вона, щоб цим чоловіком став Анатолій. Бо він не просто симпатичний, добрий, а й, як зауважила вже, працьовитий. А в Ківерцях, на хазяйстві без чоловічих рук ладу не дати. І Анатолій, як згодом вона дізнається, теж молився за те, аби саме ця жінка стала йому за дружину. І вимолив. Не відразу, як каже Ольга, дала вона згоду на заміжжя, а лише тоді, як побачила, що Анатолій повністю прийшов до Бога.

Одружились в Луцьку. Медовий місяць тут провели, щоб не їхати відразу у розруху - в необлаштовану хату в Ківерцях. Ольга відразу завагітніла, хоч, як каже, це не планувалось. Адже треба було хату довести до пуття, дітей повернути. Два роки тому народився їх спільний синочок Богдан. А в квітні цього року і Ярослава та Марійку сім'я забрала до себе. Хоч це непросто було зробити. Треба було хату впорядкувати - газ, воду провести. В цьому допомагали і прихожани церкви «Фіміам». Одна сім'я міняла місце проживання і віддала Тригубам меблі. Хтось вікна подарував. Та й самі Анатолій з Ольгою стараються, щоб не лише покладатись на церкву. Анатолій працює в Ківерцях в меблевій фірмі.

Свою сім'ю Анатолій і Ольга будують, як вони самі кажуть, з Богом. Він завжди присутній поряд з ними. І дітей своїх виховують так, як написано в Біблії.

- Ми, здавалося б, зовсім різні люди з Анатолієм. Він закоханий в музику, в якій я зовсім не розуміюсь. Мені - книжки подавай. А ще я у реабілітаційному центрі жила б днями і ночами - допомагала б тим дівчатам, яких, як і мене колись, біда спіткала. Але з Божою поміччю ми знаходимо порозуміння. Каже Біблія, що треба помиритись до заходу сонця, і ми не ляжемо спати, затаївши хоч якусь маленьку образу. У Біблії сказано: любов - це те, що людина жертвує для іншої. Ось і я більш стараюсь думати про Анатолія, як про себе. А він, з свого боку, так само. В результаті обом нам добре.

... Коли весною 2007 року Анатолій і Ольга одружувались, то їх син Ярослав, якому сьогодні дванадцять літ, був з ними на молитві. Пастор підійшов до нього і сказав: «Тепер ти маєш тата!». І Ярослав спочатку несміливо, бо ж не малий уже, але почав називати Анатолія татом. А в Марійки з цим не було ніяких проблем. Ще тоді, як Анатолій відвідав її в дитячому будинку, вона закричала: «Не підходьте ніхто, це до мене тато приїхав!».

Тепер подружжя добре знає: коли людина в своєму житті ставить крапку (коли цю крапку ставлять навіть її рідні, друзі), то Бог - ставить кому. Для Господа нема такої людини, яку б він не порятував, не дав їй надії.

- Я дуже радий, - говорить Анатолій, що повернувся до повноцінного життя. Радий, що можу знову грати на гітарі. Адже, коли прийшов в реабілітаційний центр, то руки мої вже не слухались мене. Бог дав мені сили. І я можу тепер грати не лише для себе, як раніш, а для багатьох людей. Зокрема, і таких, яким недавно був сам.


Прес-служба церкви «Фіміам»
Олександр Самрук
(0332) 76-72-34
http://www.fimiam.lutsk.ua/


Євангельська церква «Фіміам» © 2017
Контактна інформація