Євангельська церква «Фіміам» 
   

   

Фото •
Аудіо •
Відео •
Проповіді •
Церковна газета •
Дмитро Шевчук



Пам’ятаю, як зараз: теплий літній вечір. Юнак навприсядки сидів серед затишного двору. Лише зелене дерево та декілька хлопців були свідками усього, що сталося того вечора.

Коли він зустрівся поглядом з тим, хто тримав у своїй руці шприц, наповнений чорною рідиною, його погляд відображав здивування, змішане зі страхом.

Нервуючи я закачав рукав, простягнув руку. Блискучий наконечник голки пройшов крізь шкіру і потрапив у вену... вже за секунду погляд помутнів і стало важко дихати, душу переповнило дивне почуття свободи і впевненості у собі.

Мені було 17. Після першого разу промайнула думка: „Це відчуття має бути завжди зі мною”. Всупереч усім прогнозам людства, протягом першого року вживання ніяких істотних змін я не відчував, хіба що легкий дискомфорт, коли не виходило дістати наркотик.

Навпаки, моя романтична, мрійлива натура почала „підживлюватися” наркотиком. „Опіум” додавав мені натхнення жити, думати, радіти... я часто називав себе щасливим...

Коли старші наркомани говорили мені, що я „попався”, я, образно кажучи, плював їм в обличчя. І відповідав тією ж фразою, яку колись вони казали тим, хто попереджував їх: „На відміну від вас, я контролюю наркотик”.

Після армії вступив до університету. Життя йшло.

А вперше задумався про те, що наркотик - це зло, тільки тоді, коли побачив наслідки вживання на своїх друзях. „Плоди” наркоманії були страшні: одному відрізали ногу, в іншого гнило тіло, той пропав, ще когось посадили... інколи ставало трохи страшно, але ширка була сильніша. Я не міг погодитися з тим, що я наркозалежний і не за горами страшне майбутнє. Це станеться з кимсь іншим, тільки не зі мною... але процес „розкладу” почався, безжалісно поїдаючи Шевчука Дмитра Вікторовича 1980 року народження.

Страшно спостерігати за собою, коли те, що радувало, тепер не цікавить. Яскраве різноманітне життя перетворюється у сіре, буденне й одноманітне. Мама не впізнавала в мені сина, вона казала, що я - це не я, а хтось чужий...

Ломка набагато страшніша, ніж ви собі уявляєте. Тіло розривається на шматки від болю, душа не знаходить місця, в голові одна думка: „вколотися за будь-яку ціну”. Це страшенна депресія, збільшена у 100 разів. Розум відмовляється сприймати і просто запитує: „Як так? Я, такий молодий і сильний, сповнений мрій і надій, не можу зупинити процес розладу і деградації?..”

Десь близько був кінець.

На одному з притонів мама одного наркомана дала мені брошурку „Правда про наркотики”. На зворотному боці брошури була адреса церкви „Фіміам”. Побачив фото декількох знайомих наркоманів, і в мене з’явився промінь надії. Ці молоді люди справді були звільнені від наркотику. Вони мені сказали, що їх спас Христос.

На реабілітаційний центр „Переображення” я потрапив 10 березня 2001 року. Мене огорнули теплом і ласкою, мене вислухали. Я ще не розумів, що Бог почав діяти саме тоді. Переміни, які сталися зі мною, були суттєві, навіть дуже. Я покаявся. Одного ранку я прокинувся новою людиною. Важко підібрати слова для пояснення: це таке відчуття, ніби ваші очі були завжди закриті... а тут - раз, і ввімкнулося світло, і ви побачили свою дорогу, яку так давно вже шукаєте.

Це було „нове народження”.

Я відчув прощення, свободу від усіх тягарів, радість, любов Бога. Ісус спас мене і подарував нове життя. Я читаю Біблію і розумію її, я знаю мету і покликання свого життя.

Всі мої перевернені цінності стали на свої місця. Христос живе в моєму житті. Все, що було втрачене, - повернулося. Безвихідь змінилася надією, ненависть - любов’ю.

Зараз мені 28 років. Вже два з половиною роки я живу з Богом, присвячую своє подальше життя на служіння Господу.

„І був я мертвий. І прийшов Господь, і дав нове життя”.



 


Євангельська церква «Фіміам» © 2017
Контактна інформація