Фото •
Аудіо •
Відео •
Проповіді •
Церковна газета •
Люба Михальчук

Бог подарував мені життя, і я народилася в сім’ї двох категорій людей: мама була християнкою, а тато – людиною, далекою від Бога. Дитинство проходило в роки безбожності в нашій країні. Говорити про Бога було заборонено, але мама та бабуся, як могли, прищеплювали мені любов до Господа.

Свідомі пошуки Бога почалися в 11-12 років. Одного дня я читала Новий Заповіт і у Євангелії від Марка 1:15 натрапила на такі слова: «…покайтесь, і віруйте в Євангеліє!». Ці слова стали переслідувати мене постійно. Я бачила в майбутньому себе християнкою, але на крок «покаятися» не погоджувалася.

Минуло майже два роки, коли на одному з богослужінь я зрозуміла, що грішна і в моєму житті мають статися зміни. Це було перше важливе рішення в 14 років – і я покаялася. Цей день запам’ятався мені назавжди. В школі однокласники не розуміли мене, говорили, що я поховала себе ще молодою. Але Бог благословив друзями з Луцька.

Через декілька місяців після свого навернення до Бога я приймала хрещення… Це було перше хрещення в історії нашого села Дерно. Для мене це стало справжнім святом! Мені здавалося, що тепер всі повірять, що є Бог: і вчителі, і однокласники. Адже часи тоді вже змінилися, і християнство не було забороненим.

В 1991році я закінчила 9 клас і вирішила вступати у якийсь навчальний заклад, щоб вчитися далі. Мені так хотілося в Луцьк - до молоді! Бог благословив мене - і я вступила до медичного училища саме у Луцьку. Навчання перепліталося з групами по вивченню Біблії, відвідинами хворих, спілкуваннями. Хотілося щось подібне робити з молоддю у нас в Дерно. Павло Миронюк, Сергій Больчук, Олександр Савич на той час були молодіжними лідерами в центральній луцькій церкві, тому багато разів допомагали нам у проведенні спілкувань з молоддю. Здійснилося те, про що я мріяла. Пізніше Бог благословив і роботою в Луцьку.

В мене була перша відпустка, коли Павло Миронюк запросив мене і мою подругу взяти участь у велопробігові по Луцькому району. Для нас це стало великим благословенням. Це був час, коли тільки розпочинав свою діяльність гурт «Фіміам». Тоді Павло поділився своїми планами щодо молодіжного клубу. На сьогоднішній день Бог благословив ще більше – молодіжний клуб переріс у церкву «Фіміам»!

Зараз я живу в Луцьку. Маю коханого чоловіка Юру та двох діток – синочка Давида і донечку Олю.

Я безмежно вдячна Богу, що моє життя та служіння пов’язане з Луцьком, з церквою «Фіміам». Я маю велику родину в Господі, друзів, котрі підтримають та ніколи не зрадять.


 

Євангельська церква «Фіміам» © 2017
Контактна інформація