Фото •
Аудіо •
Відео •
Проповіді •
Церковна газета •
Ірина Потурай

Народилася я у звичайній сім’ї, де було не без темних плям у відносинах між батьками. Тато дуже пив, мама все несла на своїх плечах. У церкву мої батьки ходили раз чи двічі на рік. Ще з дитинства мама була для мене авторитетом, оскільки лише вона турбувалася про мене, але тата я також дуже любила. Я була самостійною дівчинкою і, хоча була ще дитиною, почала шукати, як краще захистити себе або як виходити з тієї чи іншої ситуації «сухою з води» (обманювала тощо). Та завжди згадувалося те, що навчала мене мама, - треба бути доброю дівчинкою. Коли я чинила щось погане, завжди хотіла це виправити. Минав час, і я помітила, що зло в моєму житті переважає над добром.

Період мого дитинства якраз випав на той час, коли у газетах частенько з’являлися статті про точну дату кінця світу, - це завжди мене лякало. Я ще з дитинства знала, що є рай – туди йдуть всі добрі люди після смерті, і є пекло, куди після смерті йдуть всі злі люди. Я, звичайно, себе вважала доброю людиною; та коли робила щось погане, ця звістка про кінець світу мене дуже лякала, і я своїми силами намагалася бути доброю.

Та одного разу я десь почула, що всі діти, які помирають, ідуть у рай, і це мене заспокоїло. Я вважала, що до 13 років я ще дитина, а тому можу жити спокійно, так, як живу. Час минав, вже 13 давно минуло, і я все більше почала боятися кінця світу, бо розуміла, що мої недобрі вчинки ведуть мене у пекло, та не зупинялася і намагалася якомога більше робити доброго. Але з кожним днем розуміла, що мої добрі вчинки не покривають усі недобрі, які я вчинила. Жила зі страхом, але вже нічого не могла вдіяти – зло в моєму серці переважало над добром.

Часто (перед великими святами) ходила на сповідь, щоб якось себе виправдати в своїх очах, в очах рідних і близьких. Але моє серце постійно тривожилося: мама помічала, що я змінювалася в гіршу сторону. Тоді я помітила, що вона частенько почала ходити до православної церкви (не один раз на рік). Часто «тягнула» мене туди – я йшла з великим незадоволенням. Декілька разів непритомніла, і це стало останньою краплиною – я зовсім перестала ходити в церкву.

Одного разу мама побачила двох доньок своєї подруги, які кардинально змінилися, - це зробив Бог. Дівчата запросили маму в церкву «Фіміам» міста Луцька. Вона почала відвідувати недільні богослужіння, часто мені пропонувала піти на зібрання, та я не хотіла, оскільки знала, що «віру міняти гріх». Хоча зараз усвідомлюю, що це була не віра, а просто моє прикриття і небажання змінюватися, жити зовсім по-іншому – для Бога.

Та все-таки одного разу з усієї поваги до своєї мами я пішла на зібрання. Хоча я почувалася не зовсім комфортно, та розуміла, що там говорять правду. Прийшовши додому, знову забула про церкву і жила, як раніше. Одного разу я потрапила на зустріч у наметі – на тижневу євангелізаційну програму церкви «Фіміам» на вулиці. Мені дуже сподобалося. Це був останній день таких зустрічей, в кінці пастор закликав до покаяння, я ще боялася зробити такий крок, але знала, що мені потрібне примирення з Богом. У той вечір я підняла руку і за мене молився пастор. Наступного дня на богослужінні (а це було хрещення) я примирилася з Богом. Бог вивів мене наперед. Хоча було страшно, та я йшла до Нього, попросила вибачення за те, що жила не так, як Він хотів. Мені було 15. Я ще мало спробувала у житті, та каятися перед Ісусом було в чому.

30 червня – це крапка мого старого існування і початок нового прекрасного життя з Богом. Хоча після цього багато робила гріхів, та через Духа Святого, Якого Бог дав мені в момент покаяння, я розуміла, що не таке життя в мене має бути. Знову просила вибачення в Бога.

З кожним днем Бог робив мене сильнішою, давав силу протистояти гріху. Те, що я робила раніше, зараз для мене стало огидою і повним безглуздям. Ісус змінив мій світогляд, подарував мені нове життя, а найголовніше – кінець світу мене вже не лякає, адже знаю, що після смерті буду зі своїм Господом. Щедрий Господь дав мені служіння – працю з дітками в дитячому клубі, а також я можу співати для Божої слави.

Моє життя змінилося – це не означає, що воно стало безтурботним, без проблем. Зараз я знаю, що маю найкращого Друга, Який не залишить у найважчу хвилину, Того, Котрий знає все моє життя, всі мої бажання та мрії, ніколи не осудить та не зробить боляче – це Ісус, мій Цар.

Хоча я ніколи Його не шукала, навіть нічого про Нього не хотіла знати, - Він знайшов мене і прийшов до мене. Мій Друг допомагає мені змінюватися, ставати подібною до Нього. Я щаслива, що у своєму житті знаю Ісуса як найкращого Друга. Я знаю, що варто жити для такого Друга.

Якщо ти шукаєш друга, тобі потрібен Ісус, Який дасть радість життя, і не просту радість, а повну і справжню.


 

Євангельська церква «Фіміам» © 2017
Контактна інформація