фіміам

Коли диякон Сергій Боровик проповідує з кафедри у церкві, важко уявити, що в минулому цей чоловік був двічі ув’язнений. Глибокі думки, поставлена мова, цікаві життєві приклади, — його проповідь завжди влучає у саме серце. Складний життєвий шлях привів Сергія до пошуків Бога, а в’язниця стала місцем навернення та щирого покаяння.

Звідки ти? Розкажи, будь ласка, про своє дитинство.

Я родом із Тернопільщини, з міста Теребовля. Народився у простій сім’ї: мама працювала на пошті, а тато — на залізниці.

З дитинства пам’ятаю, що мені не бракувало ні любові, ні батьківської опіки. Мама і тато, коли було потрібно, завжди знаходилися поряд. Дитинство у мене було нормальним.

Що ти знав про Бога з дитинства?

Нічого. Ні мама, ні тато нічого про Бога не говорили. Хіба під час різдвяних або пасхальних свят, коли збиралася вся родина. Але там про Бога теж не йшлося. Я просто знав, що ці свята якось пов’язані з Ним, але не більше.

Ким ти мріяв стати у дитинстві?

Наше покоління виросло на радянських фільмах. І один з них — «Місце зустрічі не можна змінити». Тому, надихнувшись ним, я хотів бути міліціонером. Не космонавтом і не льотчиком, як мріяли інші діти.

Та мене більше приваблювала не боротьба зі злочинністю, а сам статус. Мені хотілося, щоб мене поважали, хотілося мати авторитет.

Що стало переломним моментом у твоєму житті?

Мій батько почав дуже зловживати алкоголем. І я завжди боявся, чекаючи його повернення додому. П’яним він не тільки кричав, але міг і вдарити. І ніхто тому не міг дати ради: і сусідів просили прийти поговорити з ним, і міліцію мама викликала. Але нічого не допомагало. Тоді я зневірився у чиїйсь допомозі, а з часом сам почав нахабніти, аби втихомирити батька. Саме його потяг до алкоголю став для мене переломним моментом у дитинстві.

Як тебе змінили намагання захиститися? До чого це призвело?

Я зрозумів, що для того, аби дати собі раду, треба знайти спільника. Тоді я почав шукати друзів, які теж робили так само у сім’ї. Для прикладу, могли підняти на батька руку, якщо він бушував або приходив п’яним додому. Тобто я почав шукати людей, які давали собі раду у цьому світі, і вчився у них, як можна розв’язати ту чи іншу ситуацію, коли немає кому допомогти.

Це — тимчасовий захист, але він дієвий. Це як таблетка від головного болю: випив, і тобі допомогло. Потім я зрозумів, що завдяки цьому можна багато що отримати: і гроші, й авторитет у класі.

Це призвело до того, що коли я був у 9-10-му класі, вчителі вже не справлялися зі мною. Я був дуже нахабний, міг навіть обматюкати вчителя, не слухав нікого ні в школі, ні вдома. Я перестав шанувати не тільки батька, але й маму, хоч вона добре ставилася до мене.

У школі я вже мав такі напружені стосунки, що мені довелося змінити її на іншу.

«Ще у школі я вирішив пов’язати своє майбутнє з криміналом»

Яким ти бачив своє майбутнє?

Я закінчив школу у 90-их роках і розумів, що здобувати вищу освіту можуть тільки ті, хто має кошти. Якщо батьки могли забезпечити таку можливість — дитина буде вчитися.

Для мене ж ця дорога була закрита, а гроші звідкись треба було брати. Тому ще у школі своє майбутнє пов’язав із криміналом. Про тюрму я тоді взагалі навіть не думав. Мені було 16 років, і я не розумів, що така діяльність може мати погані наслідки. На той час образ крутого міліціонера вже зійшов з мого п’єдесталу прикладу для наслідування. Я мав інші авторитети: люди, які «піднялися» з нічого і власними силами здобули собі статки.

 

Коли ти вперше зрозумів, що таке життя матиме наслідки?

Це сталося, коли мені виповнилося 17 років. Ми з колегами займалися криміналом, квартирними крадіжками. Одного разу нас спіймали «на гарячому». І свої 18 років я вже зустрічав у в’язниці. Тоді я вперше зрозумів, що таке життя — це не жарти. Той світ, що показують у кіно, трохи не співпадає з реальністю. Якщо моїх авторитетів у фільмах викупляли із в’язниці, то про себе я зрозумів, що залишуся в ній. Бо не буде тієї людини, яка прийде і заплатить за мене.

Я тоді проплакав усю ніч. І саме тієї ночі розбилися мрії, пов’язані з моїм кримінальним світоглядом. Я зрозумів, що те, що я роблю, може мати наслідки. І тільки я відповідаю за те, як складеться моє життя далі.

Ця справа закінчилася ув’язненням на два роки. На поруки, звісно ж, мене ніхто не взяв.

Як змінилися твої погляди на життя після ув’язнення?

У колонії я вже забув про ту ніч у СІЗО, коли думав, що міг по-іншому прожити життя. Я познайомився з людьми, які вселили мені думку, що можна бути хитрішим і не потрапляти до рук правоохоронців. Тобто треба вмикати розум і думати по-іншому. Тому я прийняв рішення продовжувати життя, пов’язане з кримінальним світом. У мене з’явилися нові знайомі. У в’язниці я вперше спробував наркотики.

Після в’язниці я став учасником обласних бандитських угруповань, які були пов’язані з «рекетом», довгий час займався «кришуванням». Під час кримінального життя я встиг одружитися, народити дитину та залізти у глибоку наркотичну прірву. Так я жив до 2000-го року.

«Все, що у мене залишалося, — це наркотики»

Які у тебе були взаємини з сім’єю?

Звісно, дружина не була у захваті від мого способу життя. Якщо сказати чесно, тоді моя сім’я мене мало цікавила. Дитину я не виховував, дружині часу не приділяв. Я допомагав тільки матеріально, а все інше мене не хвилювало. Міг зникати на тижні або й місяці. І це все, звичайно, призвело до розлучення.

Чи розумів ти тоді, що треба щось змінювати?

На той час я втратив не тільки сім’ю, але й роботу, яку мав у кримінальному світі. Адже вживання наркотиків призвело до того, що я нехтував своїми обов’язками. Тому я лишився без нічого, довелося повертатися назад до батьків. Все, що у мене тоді залишилося, — це були наркотики. Вони не лишали мене ще довший час.

Втративши все, я злився на те, що мене не зрозуміли та відкинули. Я жив із думкою, що мене образили, а не що я когось ображав.

Як ти дізнався про Бога?

Я познайомився з віруючими людьми. Було багато мови про Бога, і я навіть на вулиці часто зустрічав їх. Вони зупиняли мене і казали: маю тобі щось сказати. А тоді починали говорити про Бога.

Згодом я попросив маму купити мені Біблію. Приходив додому ночами, читав її, перебуваючи під дією наркотиків. Я її прокурив, пропалив, покреслив усю. Багато читав, і там було все про мене. У тому стані я міг сидіти над Біблією до ранку, а потім мама мене сварила, що я сидів у холодному коридорі. А я все читав, бо хотів знайти вихід зі своєї ситуації. Я розумів, що люди мені вже не допоможуть. Бо мама возила мене на якісь лікування, але це не давало жодного результату.

Ще важливим був момент, коли мама пішла на пенсію. Вона отримала виплату і за ці гроші купила супутникову антену. Там було багато каналів, і серед них – CNL. Він мені дуже сподобався, адже там часто показували програму про залежних людей.

Мене дуже зацікавили фото людей: якими вони були під час залежності і після того, як Бог їх змінив. На той час я був залежний вже більше 15-ти років і ніколи не думав, що доживу до 35-ти.

«Я просив Бога змінити моє життя, але на ранок шприц так само лежав під моєю подушкою»

Одного разу подивився передачу про залежних. У кінці там була проповідь, під час якої проповідник сказав: «Я знаю, що зараз перед телевізором сидить залежна людина, яка щиро бажає перемін».

Я лежачи курив, почув цю фразу і аж здригнувся. Пастор продовжував: «Я знаю, що ви хочете перемін у своєму житті. Але у вас є величезна проблема — ви щиро не просили Бога про допомогу. Ви мусите стати на коліна і від серця попросити у Бога перемін».

Я це почув і зрозумів, що він говорить саме до мене. Я серед ночі кинув цигарку, став на коліна і почав повторювати за проповідником молитву покаяння. Попросив Бога змінити моє життя. На ранок нічого не змінилося. Шприц так само лежав під подушкою. Мені було так само зле. Єдине, що змінилося, — я почав постійно зустрічати віруючих.

Коли та чому ти знову потрапив до в’язниці?

Друге ув’язнення було саме через наркотики. Я знайшов друзів трохи дрібнішого кримінального калібру. Ми займалися продажем наркотиків. Через них я і втратив здоров’я та вже майже не міг ходити. Мої ноги були у ранах та гангренах.

«Бог є усюди, навіть у тюрмі»

Через трохи до нас приїхала міліція, і мене знову заарештували за розповсюдження наркотиків. І посадили на чотири роки. Але тоді у мене було враження, що я потрапив не у в’язницю, а до біблійної школи: засуджені сиділи і читали Новий Заповіт. А потім були цілі дебати про те, що там написано. Тепер я розумію, що вже у в’язниці Бог розпочав якусь працю у моєму серці.

До нас у камеру потрапив один чоловік. Він був віруючим, але його посадили за старі злочини. Я не знаю, чому він одного вечора сказав мені: «Сергій, я точно знаю, що не буду тут сидіти. Але маю тобі сказати те, що Бог хоче тобі передати». Потім він говорив про Євангеліє і про те, що Бог є усюди, навіть у тюрмі. Головне — триматися Його усе життя, досліджувати Письмо та приймати Його вірою.

На другий день цього чоловіка випустили із в’язниці. І це вже був другий випадок, коли Бог промовив до мене.

У тюрмі я вирішив, що буду жити з Господом. А ще там була церква і віруючі серед засуджених. Я прийняв рішення зав’язати із грою у карти, чим часто займався у в’язниці, і йти до церкви.

10 січня 2008-го року — день мого свідомого покаяння. Я прийшов у тюремну церкву, покаявся там. Вважаю цей день своїм днем народження. А влітку у колонії я прийняв хрещення. Цей останній термін став переломним моментом у знайомстві з Богом.

«У мене було велике бажання налагодити мир зі всіма»

Що ти найперше зробив, коли повернувся додому?

Перше, що я зробив, — порахував двері, якими виходив. Їх було 10. І я подумав, що не хочу, щоб вони ще раз відкривалися переді мною. Виходячи я молився і просив Бога, щоб усі дороги, які я матиму попереду, були з Ним.

Вдома я знайшов невеличку церкву і почав до неї ходити.

Як тебе нового сприйняли твої батьки і друзі?

На той час батька вже не було, тільки мати. Цей період мого життя після в’язниці вона називала так: «Святий хату перелетів». Я цю фразу пам’ятаю до цього часу. Адже саме так вона говорила про те, що більше не має переживань за мене, що до нас знову постукає міліція, що я повернуся до старого життя. Вона також почала відвідувати церкву і в 75 років прийняла хрещення.

Мої старі друзі були дуже здивовані моїм вибором. Мені довелося з багатьма зустрітися і порозмовляти, адже багатьом із них я нашкодив свого часу. Також доводилося повертати борги. Але у мене було велике бажання налагодити мир зі всіма. Також я намагався свідчити людям, адже не всі розуміли, чому я так роблю.

Зараз можу сказати, що на сьогоднішній день я не маю ворогів серед своїх старих друзів. Біблія пише, що Бог примиряє, так і відбулося.

Чи намагався спілкуватися з дружиною і дитиною?

Намагався. Але не все у житті можна відновити. Часом буває так, що десь перейдеш якусь межу, і після неї вже навряд чи щось зміниться. Це стосується і здоров’я, і сім’ї.

Моя дружина поїхала працювати в Італію і там вийшла заміж. Коли я повернувся з ув’язнення, то вже не мав жодних шансів. У житті свого сина Артура я ніколи не брав абсолютно ніякої участі. Він навіть не був зобов’язаний називати мене батьком. Просто не мав для цього підстав. Але він це робить. Я поговорив із ним, попросив вибачення. Зараз у нас добрі відносини. Він приїжджав до нас у молодіжний табір, там покаявся. Але у себе вдома він не є в церкві.

Розкажи про свою теперішню сім’ю та як потрапив до Луцька.

Моя нова сім’я, яку дав мені Бог, пов’язана із церквою, до якої я зараз ходжу.

Я привіз сюди (в Луцьк – ред.) залежну людину у реабілітаційний центр, хотів їй допомогти. В церкві «Фіміам» засвідчив про своє життя, про те, що Бог зробив для мене. А також розповів, чим хочу допомогти тій людині. І тоді я вперше побачив свою майбутню дружину. Потім я працював у Ковелі і там знову бачився з нею. Ми почали спілкуватися. А через 3-4 місяці разом прийшли до пасторів церкви «Фіміам» і сказали, що хочемо одружитися.

Цей шлюб — інший, бо ми його заклали на Слові Божому. Ми не досконалі, але Бог нас вчить прощати, довіряти і ось уже 10 років дав прожити в любові та мирі. Великим благословенням у цьому шлюбі є донечка, яку нам подарував Бог.

Чим ти зараз займаєшся у житті?

Я зрозумів, що Бог дає мені мудрість заробляти гроші своїми руками. Я можу працювати на будівництві. Бо до Луцька я приїхав без нічого. Довелося багато що позичати. А зараз я маю роботу, є чим до неї добиратися, є що робити. Бог турбується і не залишає нас без шматка хліба і мудрості його заробити. У церкві я знайшов себе, як людина, яка може розказати комусь Євангеліє. І особливо — коли це стосується місць позбавлення волі: певний час служив у команді, яка їздила в колонію. Також Бог дав мені можливість розуміти Писання і доносити його людям, тому я проповідую у церкві.

Чи є у тебе біблійний вірш, яким ти найбільше зміцняєшся у Господі?

Можливо, ви здивуєтеся, але немає. У різні періоди життя щось працює по-різному. Бог постійно дає вірш, який мене супроводжує і дає наснагу.

На сьогоднішній день це вірш: «Бог — наша охорона та сила». Адже багато негативних подій обтяжують нас життєвими труднощами, а цей вірш із псалма нагадує нам, хто є нашою силою, щоб ми не забували про Бога та надіялися на Нього.

Олена Нечипорук